Олег Сікорінський вступає в діалог

Оригінал повідомлення тут, а далі я його процитую повністю, щоб нам було зручно розбиратись. Але передовсім пану Олегу подякую, бо це найцінніше, що я читав про учнівську журналістику. Реалістично, спокійно, те, що треба для обговорення.

1. Джерело

Шановний Вадим. Можу пояснити чому Ваша ідея не буде мати успіху. 

Я, свого часу, працював і в районній газеті, і в приватній (рівень області), і працював над ліцейною газетою[1]. 

Якщо говорити про доцільність висвітлення подій навчального закладу то використовують електронне видання (для цього не потрібно шукати кошти на друкування, доставку, обладнання і таке інше).[2] Це просто.[3] Це можливо будуть читати. От тільки не втримається. 

Для видання будуть необхідні певні спеціалісти (як то Web-дизайнер, фотограф, журналіст, редактор, коректор).[4] І, напевно, однією особою не обмежитесь, навіть, якщо залучити учнів.[5] 

Вмотивувати молодь вкрай важко (маю певний педагогічний досвід). І навіть, якщо це вдасться, що висвітлювати в цьому видані?[6] 

Матеріали, продиктовані адміністрацією - то не учнівська газета, - вона, як правило, нікому не цікава.[7] 

Матеріали, які хоче бачити молодь - їх не дозволить розміщувати адміністрація.[8] Тому для цього, на сьогодні, краще використовувати просто сайт навчального закладу (сторінку в соціальній мережі) з констатацією подій з фото. Це може робити одна людина. І фото, і коротенький текст, і розмістити на ресурсі.[9]

P.S.: В Єланці газети були і в гімназії, і в ліцеї. І тримались лише на ентузіазмі вчителів.[10] Вибачте, не знаю по школам району.

2. Відповідь

Я там по тексту поставив позначки, то тепер по них і підемо.

1. Чудово, реальний досвід - потрібна база для аналізу, пошуку резервів і змін в тих схемах, що раніше не спрацювали. Не втримались, як сказано далі.

2. Абсолютно згоден.

3. Згоден наполовину: в технічному відношенні просто, а в творчому... Бо сайт сам по собі, зрозуміло, не працює, його наповнюють контентом люди, тут резерв. Як люди думають, що це просто (пишу, що бачу), то виходить не цікаво. А як вони свідомі того, що беруться за журналістику, то треба і повчитись трошки. 

Скажемо по-іншому: успіх електронного видання визначають не програмісти, а журналісти.

4. Згоден, але хіба всі ці компетенції, що потрібні для роботи, хіба вони вже не розподілені сьогодні між учнями, педагогами і батьками? Не вміють писати? Так ми ж в школі! Треба навчатись. Педагогам, до речі, теж - на сайті, а не в щоденнику. Себто як журналістам, а не як класним керівникам. Так, це для них виклик. Треба подати учням приклад. Краще, зрозуміло, як це зробить директор, але тут в нас туго. Наші директори шкіл більше начальники, ніж лідери. То правда. Але хіба це не можна змінити? Треба.

5. Технічний бік справи на платформі Гугль Блоггер такий, що писати як автори можуть кілька людей. Скажімо, п'ять чи десять. Редакторів відділів або в термінології Гугль авторів блогу. От зверніть увагу - тут два автори. То цілком до снаги буде такій робочій групі ставити в день по п'ять текстів. Що, зрозуміло, не є обов'язковим. Бо тексти авторам можна ставити і по форумах, а на сайті давати тільки посилання. Ну і включати в схему тем або міток, позначок, це важливо для того, щоб була інформаційна база, зручний пошук інформації за тими темами чи позначками, мітками. Це на додаток, звісно, то пошуку як такого.

6. Оце і є головне питання. Моя пропозиція чи моє бачення: писати мають учні про те, що їм цікаво. А педагоги мають дбати (разом з батьками, звісно), щоб учням було цікаво те, що розвиває, навчає, просуває до життєвого успіху. Втім, як подивитись на Хвилю, то можна побачити більш розвинуту тематичну структуру, ніж на Ластівці. Це залежить від редакції. Про що цікаво писати юним журналістам, така вона і відбудеться, та структура. А наступного року, скоріше за все, трохи зміниться... Це ж життя.

7. Бо адміністрація не вміє писати цікаво. Треба навчатись. З начальників перетворюватись на лідерів. Педагогічного і учнівського колективів. Тут докладніше.

8. Оце так-так! Чому ж? Ну як молодь захоче з балончиками щось писати на паркані школи, то я згоден, не можна того дозволяти (хіба що конкурс муралів?). Але в газету... Тут я не зрозумів. Ну і, погодьтесь, тут нам потрібні для розмови саме учні, так же? Маємо їх запитати, що вони думають.

9. Знов повертаємось до головного питання: що таке газета? Яку ми хочемо створити. Як на мене, то це не сайт чи блог, канал ЮТюб чи паперовий аркуш. Колектив, редакція. Яку треба зібрати з людей (учнів і педагогів, батьків теж), що питанням цікавляться і готові працювати. Передовсім навчатись.

10. І маємо ж їх діло продовжити? Скористатись тим досвідом. Він дуже цінний, але його треба осмислити.

3. Пропозиція

Для пана Олега і всіх, кому хочеться щось зробити для наших майбутніх учнівських газет. Допомогти їм стати на ноги. 

Будь ласка, прочитайте, що таке Стажування, і заходьте на будь-який учнівський газетний сайт (в нас їх вже декілька, як можна побачити, в зародковому стані). Обирайте, який вам більше до вподоби. Тим самим ви започаткуєте комплектування тих редакцій. До речі, тут, на Другій ластівці, можна і продовжити оцю нашу розмову. Вже в ранзі автора, члена редакції.

А як надумаєте запустити газету у власній громаді - тільки скажіть, я вам сайт зберу за годину. Ну з умовною назвою. Але тоді вже в вас буде власний майданчик. А ви будете редактор. Готові?

А статтю про директора-лідера вже прочитали? Ну там посилання було вище. Згодні? Бо я для цього тексту обрав позначку Наука, маю надію, що відбудеться акт дистанційної освіти.